У ХІІ ст. на місці сучасного Золочева стояло місто Радече, яке було зруйноване монголо-татарами у ХІІІ ст. Перша письмова згадка саме про Золочів сягає 1423 р. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий на Галичині рід) до Яна Менжика.

У 1427 р., в часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимурований з каменю, який більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.

У XV-XVII ст. Золочів успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурзьке право. А зручне його розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел.

Справжнім золотим часом для Золочева був період з кінця XVI до початку XVIII ст. За родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були 2 українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинські і монастир ОО Василіан. У 1634 році Якуб Собеський (батько майбутнього короля) заклав у місті кам’яний замок, який в даний час входить до Золотої Підкови Львівщини. Від давнини до наших днів залишилася церква Св. Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури. За радянських часів у церкві був атеїстичний музей.

В 1649 році Золочів спалили татари, багато мешканців забрали у ясир. З цього часу місто занепало. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король Ян Собеський перебудував та укріпив замок. Але у 1672 році турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто.

До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, а потім – Радзивіли.

З 1772 року Золочів – у складі Австрії. Австрійський уряд закрив два латинські монастирі. Один з них віддали під церкву українській громаді. Українська та польська громади обмінялися церквами. Так, поляки забрали собі новий храм (Успенський костел), а українці отримали церкву Воскресіння. За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані «спацери» – прогулянкові сквери.

З XVIII ст. зберігся некрополь – старий міський цвинтар, на якому збереглися поховання XVIІI – XX ст. тут поруч розташовані поховання січових стрільців, польських повстанців (учасників бойових дій 1918-1920 рр.), радянських воїнів, вояків УПА та німецьких військовополонених.

На початку ХІХ століття Золочів перейшов у власність графа Лукаша Комарницького. У 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в'язницю (нею замок був з 1872 до 1954 року. У червні 1941 року тут НКВД-истами було закатовано 649 безвинних українців). Зручне розташування Золочева (на трасі між Львовом і Тернополем), відкриття залізниці у 1871 році, сприяли розвиткові міста у ХІХ ст. Сюди на постійне проживання їдуть заможні люди. Будинки, збудовані в ті часи, і досить вражають вишуканістю.

Історія Золочівщини ХІХ ст. також означена діяльністю видатного українця Маркіяна Шашкевича (1811-1843). Він разом із однодумцями Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким організував «Руську трійцю» – просвітительський гурток для, був натхненником видання першої книжки українською мовою. Будучи священиком, впровадив літургію українською мовою.

В 1918 році Золочів потрапив під владу Польщі, у 1939 – Радянського Союзу.

Про основні події з сьогодення нашого міста дізнавайтесь на нашому сайті.