Полковник Михайло КУЛИК, начальник Навчального центру НГУ:
– Сьогодні ми впорядковуємо територію біля історичного пам’ятника, який встановлений в знак пам’яті про тих, хто вів боротьбу у Бродівському котлі під час Другої світової війни. Приємно, що з нами сьогодні представники Збройних сил України, представники збройних формувань Швеції, Канади. Спільна праця завжди згуртовує. Приємно, що вона нас об’єднала сьогодні. Вдячний усім, хто долучився до цієї ініціативи.
Мішель МЕЗЕРОЛЛ, головний сержант групи підготовки «НГУ–Об’єднаної оперативно-тактичної групи Збройних сил Канади в Україні»:
– Я радий бути сьогодні з вами. Поки ми тут, в Україні, завжди із захопленням допомагаємо людям у їхній діяльності. Нашим щоденним завданням є допомагати збройним формування, і не лише. Сьогодні ми допомагаємо цивільним людям, цій чудовій спільноті, допомагаємо прибрати цю територію, зробити її кращою. Сьогодні ми співпрацюємо із Національною гвардією та Збройними силами України.
Також Мішель Мезеролл подарував міському голові Золочева Ігореві Гриньківу пам’ятну монету, виготовлену спеціально для восьмої ротації групи підготовки «НГУ– Об’єднаної оперативно-тактичної групи Збройних сил Канади в Україні». З одного боку на монеті зображено національну символіку України та Канади, а з іншої – символіку Швеції, Данії, Канади, Збройних сил та Національної гвардії України.
Адріан СТІССЕЛЬ, інструктор Збройних сил Швеції групи підготовки «НГУ– Об’єднаної оперативно-тактичної групи Збройних сил Канади в Україні»:
– Сьогодні свої відчуття можу порівняти із тими радісними відчуттями, коли я тільки вступив на службу в армію. Для мене велика радість бути тут і відновлювати це місце, тому що пам’ятка історії – це завжди дуже важливо.
Ігор ГРИНЬКІВ, міський голова Золочева:
– Вчора із нашими військовими партнерами із Канади ми мали тривалу розмову. Спілкувались про військову міць та протистояння агресору. А сьогодні порядкуємо територію пам’ятки історії, пам’ятки про Другу світову війну, яка стала трагедією не лише для нашого українського народу, а й для багатьох народів світу. Безперечно, це місце пошанування загиблих вояків під час кровопролитних боїв 1944 року. Обов’язком нас усіх, обов’язком української держави є належним чином вшанувати кожного, хто заплатив дорогу ціну, віддав своє життя. Прийшов час нам виробити власне бачення минулого з точки зору наших національних інтересів, адже як в кількісному, так і в процентному показниках українців у Другій світовій війні загинуло найбільше. Згадуючи трагічні події липня 1944 року, пам’ятаємо і розуміємо, що як в радянській армії, так і у військах Вермахту воювали українці. І коли ми говоримо про Колтівський коридор, котрим пройшли радянські війська і оточили війська Вермахту, маємо згадати про величезні втрати з обох боків. Історичні джерела свідчать, що в результаті цих боїв загинуло 29 тисяч вояків Вермахту, але в тому числі і 7 тисяч вояків дивізії «Галичина», наших земляків, котрі не змирились із звірствами радянської влади тут, в Галичині, в період з 1939 по 1941 рік. Вони воювали під чужими знаменами, але за свою честь, за Україну. Хай полеглі у Другій світовій війні покояться з Богом, а в нас, в Україні та світі панує бажаний мир.
Сьогодні ми тут, як мінімум, з трьох причин: перша – це, як я вже сказав, порядкуємо територію пам’ятки історії; друга – незабаром Єлиховицька сільська рада увійде до складу Золочівської об’єднаної територіальної громади і скрізь має бути так добре і чисто, як у місті Золочеві; третя – ця пам’ятка знаходиться біля автодороги Ясенів – Золочів, і саме тут пролягає відомий туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини». В очах туристів наш край має виглядати якнайкраще.
Завжди у всіх заходах, котрі ініціює Золочівська міська рада, є присутні і Збройні сили України, і Національна гвардія. Я вдячний українським та іноземним військовим, котрі сьогодні роблять все для того, щоб наша військова місць зростала і ми чинили гідний спротив агресору, а також знаходять час для громадських справ. Дякую усім, хто сьогодні тут, хто на декілька годин відклав свої особисті справи задля громадського. Прошу вибачення у тих, хто чисельно телефонували, що обов’язково прийшли б, але не були поінформовані – була непевна погода. Але роботи не завершені – наступного разу завчасу усіх поінформую. Безперечно велике дякую власнику ресторану «Хутір» Василю Кривуцькому, а також нашому незмінному кухарю Богдану Томківу за частування смачним бограчем.
Леся ГОРГОТА
Часопис "Наша українська справа"