вул. Шашкевича Маркіяна, буд. 22

(03265)42322

(03265)42376

mail@zlmr.gov.ua

  • foto winter 1
  • castle 2
  • 20230505 125501
  • 20230505 130318
  • 1020230505 150059

old townЗолочів (анг. Zolochiv, пол. Złoczów) - районний центр Львівської області, лежить на 70 км на схід від Львова, у долині біля північних схилів височин Гологорів та Вороняків на березі річки Золочівки, що впадає до Західного Бугу. Давніші мандрівники писали, що "околиці Золочева є гарні, гористі та багаті на ліси й численні сади". Зі Львова до Золочева зручно доїхати маршрутними таксі з вул. Личаківської (неподалік від кінцевої зупинки трамваю №2) або електричками від Головного вокзалу чи станції "Підзамче".

Сучасний герб міста Золочева поєднав родові знаки його колишніх власників: Щечонів ("Свєрчек"), Сєнєнських ("Дембно"), Ґурків ("Лодзія") та Собєських ("Яніна"), а також зображення вежі бастіону Золочівського замку на синьо-жовтому фоні. До речі, в протилежному краю України у Харківській області є ще один райцентр, що теж називається Золочів.

Вже у 1180р. в межах сучасного Золочева існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева.

Раніше вважалось, що поселення з назвою Золочів вперше згадувалося в документах у 1441 р., коли польський король Владислав III, названий потім після своєї загибелі під Варною у 1444 р. в битві з турками Варненчиком, подарував магнату Яну з Сєнни (Сєнєнському) кілька десятків сіл (Одеських маєтностей), а серед них і Золочів.

Перша письмова згадка про Золочів, знайдена в архівних документах останнім часом, датується 1423 роком. Тоді Золочів перейшов від родини Кердеїв до Яна Мєнжика.

Згідно актів львівського земського суду, дня 8 квітня 1469 р. суддя Петро з Браниць та підсудок Ян з Високого, за скаргою Миколая Ґжимали позбавили Катерину, жінку Андрія з Сєнни, права побирати мито в селі Золочові. Це свідчить, що завдяки вигідному розташуванню, поселення стає важливим торгівельним центром Галичини. Деякі дослідники вважають, що з тих часів походить так званий Золочівський двір, мурований з каменю, котрий відомий як "Дім для убогих" з XVII ст.

А в 1523 р. тодішній власник міста Станіслав Сєнєнський добився для Золочева магдебурзького права, яке король Зиґмунт І Старий надав місту 15 вересня. Той же Станіслав Сєнєнський став об'єктом переслідувань з боку католицького кліру. Львівський римо-католицький архієпископ Бернард наказав 3 серпня 1528 р. парохам в Гологорах, Золочеві та Поморянах, щоб вони намовили дідича Золочева Станіслава Сєнєнського прогнати зі свого дому Дороту із Сандомира, з якою він живе у розпутстві. Якщо він того не здійснить протягом шести днів - то підлягає церковному прокляттю. Свою погрозу архієпископ здійснив 10 вересня у наказі парафіяльним ксьондзам, виданим у своїй літній резиденції в Дунаєві. Можливо, такі нападки церковної влади змусили Станіслава Сєнєнського продати у 1532 р. місто Золочів із замком та кільканадцятьма довколишніми селами Познанському каштеляну Андрієві Ґурці.

Новий дідич укріпив замок та місто, яке зазнавало татарських нападів. Через це в 1537 р. міщан було звільнено від деяких данин. До міста запросили кілька вірменських родин, котрі закладали в околицях сади, торгували рибою, солониною, овочами й фруктами. Мали вони, як й в інших містах Галичини, свій окремий магістрат. Першим вірменським війтом був Д. Дзагурович. Ленчицький воєвода Лукаш з Ґурків отримав від короля Зиґмунда Августа дозвіл на фундацію вірменської церкви.

У XVI-XVII ст. в Золочеві виникають й розвиваються численні цехи. А у 1553 р. король надав місту привілей на проведення щорічних ярмарків на початку січня (на свято Трьох Королів).

Від родини Ґурків Золочівські маєтності купив люблінський воєвода Марек Собєський, який підтвердив усі привілеї, надані його попередниками місту Золочеву. Його син Якуб закінчив у 1634 р. перебудову Золочівського замку, планувальна концепція якого збереглась донині. Також місто було укріплене валами, які проходили вздовж нинішніх вулиць Валової, Сковороди та Бандери. В системі міських фортифікацій укріпленими пунктами були також церква св. Миколая, парафіяльний костел (тепер церква Воскресіння Господнього) та Золочівський двір.

У 1648 та 1655 рр. через Золочів переходило козацьке військо Богдана Хмельницького.

old town2

Після Якуба Собєського Золочівські маєтності перейшли до його сина Яна, який у 1674р. був обраний польським королем. Він часто перебував у замку під час турецьких воєн та татарських набігів. Відразу після свого обрання, не чекаючи на коронацію, король Ян III Собєський заклав під Золочевом табір польського війська, яке збиралось для походу на Поділля.

У 1672 р. Золочівський замок протягом шести днів оборонявся від турецького війська, але був здобутий і зруйнований. Пізніше замок відбудовували татарські бранці, яких Ян III Собєський поселив у сусідньому селі Вороняки. За легендою, частина з них збунтувалась, і 300 татарів з Вороняків були страчені за наказом короля біля стін замку. На цьому місці була поставлена фігура Святого Яна Непомука. Зараз поблизу брами замку стоїть скульптура Божої Матері, яка раніше розміщувалась біля костелу.

У 1691 р. велика пожежа винищила майже все місто, а 1705 року Золочів спустошили шведи. Син короля, Якуб Собєський, підтвердив надані своїми предками привілеї для міста й у 1730 р. заклав у Золочеві монастир та колегію піярів. В 1760-х рр. одним з професорів колегії був Онуфрій Копчинський (1735-1817), відомий педагог, автор польської граматичної термінології. Він написав зокрема "Граматику польської мови", видану у Варшаві в 1817р., яка разом з іншими підручниками О. Копчинського протягом XIX ст. використовувалась в польській освіті.

З початком XVIII ст. для Золочева та всієї Галичини настали спокійніші часи. Припинились козацькі походи та татарські набіги, тому відпала мотивація утримувати замки та міські фортифікації. "Місця замків займають поволі відкриті панські резиденції нового типу, будовані за зразком італійських вілл та французьких палаців, що були часто витворами високої мистецької цінності, повні комфорту, елегантності та розкоші," - відзначав О. Чоловський. Власне Золочівський замок перетворився на таку резиденцію родини Собєських, і його укріплення відігравали вже роль не фортифікацій, а декорації, своєрідної оправи для палацового комплексу.

У XVIII ст. в місті побудували тартак, цегельню, скляну гуту і кар'єр для видобутку мармуру. Після смерті королевича Якуба Собєського Золочівські маєтності успадкувала в 1737 р. його донька Марія Кароліна де Буїлон, яка продала їх своєму родичу князю Міхалу Казимиру Радивилу, що був внуком Катерини Собєської - сестри короля Яна III.

Внаслідок І поділу Речі Посполитої Золочів, разом з іншими землями Руського воєводства, перейшов у 1772 р. до Австрії. Нова влада припинила самоврядування на основі маґдебурського права, а у 1782 р. місто стало центром Золочівської округи (циркуля). Під час реформ цісаря Йосифа II монастир та колегію піярів ліквідували. Костел перетворили на склад, а інші приміщення пристосували для староства - адміністрації Золочівського округу, а потім повіту. За місцевими переказами з балкону староства оголошувались розпорядження австрійської влади.

Після цього Золочівські маєтності, обтяжені великими боргами, перейняла княжна Сапіга, а у 1802 р. їх придбав Лукаш Комарницький, апеляційний радник зі Львова. Підреставрувавши трохи замкові будівлі, він наказав вимурувати в стіні мармурову таблицю з написом "Joannes ||| rex fundavit. Comes Komarnicki restauravit" (Король Ян III заснував. Комарницький відреставрував). Родина Комарницьких володіла замком до 1868 р., щоправда з 1834 року надавала його приміщення в оренду під військові касарні. Замок після Комарницьких перейшов до єврейських підприємців, що почали розбирати мури. В цій ситуації у 1873 р. місцева влада переконала австрійський уряд в необхідності придбати замок, в якому влаштували в'язницю та судові установи. Тюрма існувала на замку до 1954 року.

Натомість міські фортифікації були розібрані. На місці колишніх оборонних валів, за прикладом Відня, Кракова та Львова, закладаються так звані "Спацери" - прогулянкові сквери. На той час місто оточували передмістя: із заходу - Львівське та Глинянське, з півночі - Бродівське, за річкою Золочівкою - приміське село Заріччя, до замку прилягало Підзамче або Підвійтя, а з південного боку від міста лежало передмістя Шляхи. До складу ґміни Золочева наприкінці XIX ст. входили також села Зозулі, Заріччя, Вороняки та Фільварки.

Під час європейських революцій 1848-1849 в Золочеві була організована окружна Руська Рада. А священик Григорій Левицький був обраний депутатом австрійського парламенту - Рейхстагу, який зібрався вперше у Відні 10 липня 1848 р.

В 1878 р. в Золочеві було засновано, однією з перших в Галичині (після Тернополя та Коломиї), філію товариства "Просвіта". Активним просвітянином був о. Сидір Єзерський. До 1908 року в Золочівському повіті діяло вже 60 читалень цього товариства. А в місті, на вулиці Собєського (тепер вул. Шашкевича, ЗО) споруджено Народний дім. У залі цього будинку, що належав "Просвіті", у 1911 р. Іван Франко читав перед зібранням мешканців Золочева та навколишніх сіл свою поему "Мойсей".

17 червня 1914р. у Золочеві відбувалось святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, в якому брали участь понад 12 тисяч мешканців міста та повіту.

Греко-католицькими парохами Золочева були у XIX та першій половині XX ст. отці Семен Ясинський, Григорій Левицький, Олександр Чемеринський, Степан Юрик, Микола Стецишин та Володимир Плашовецький.

Із Золочева походять брати Панейки: Василь (1883-1956), державний секретар закордонних справ ЗУНР, редактор газети "Діло", Юрій (1886-1973), професор права, дійсний член НТШ, ректор Українського вільного університету; Олександр (1891-1950), мовознавець, автор системи української стенографії.

Поблизу міста прокладено залізницю, яка зв'язала Львів з Підволочиськом, а далі з Києвом та Одесою. Рух на двоколійній ділянці Львів-Красне-Золочів було відкрито 8 липня 1871 року. Протягом наступних місяців була прокладена одноколійна залізниця через Зборів і Тернопіль до Підволочиська. Хоча залізнична станція була дещо віддаленою від центру міста, прокладення колії стимулювало розвиток Золочева.

old town3

Міська забудова на переломі ХІХ-ХХ ст. концентрувалась у південному напрямку, ближче до залізниці. Одночасно перебудовували вулиці центру міста, де з'явилось багато будинків в стилях історизму, а потім - сецесії. Ще зараз можна побачити ці кам'яниці та вілли на вулицях Шашкевича, Лєрмонтова, Феньвеші, Січових Стрільців, Тудора. На передмісті Шляхи будівельною фірмою Івана Левинського споруджено загальний шпиталь (вул. Академіка Павлова). В місті працювали теж місцеві архітектори Роберт Ґебель та Владислав Рауш.

При вулиці Колійовій (тепер Січових Стрільців) було закладено цвинтар, який існує донині з гарними старовинними пам'ятниками. Тут поховані січові стрільці, польські жовніри, вояки УПА, радянські солдати та німецькі військовополонені, а також кілька поколінь мешканців міста.

На початку XX ст. в місті розміщувався великий військовий гарнізон. В Золочівських касарнях базувались 13-й полк уланів, шефом якого був генерал Бьом-Ермолі, та 80-й полк піхоти. Місто дуже потерпіло у Першу світову війну. 26 серпня 1914 р. розпочалась Золочівська битва. В околицях міста, між верхів'ями рік Західний Буг, Золота та Гнила Липа до 1 вересня відбувались жорстокі бої 3-ї армії генерала Ніколая Рузського і 8-ї армії генерала Алєксєя Брусілова російського Південно-Західного фронту з 3-ю австро-угорською армією під командуванням генерала Рудольфа фон Брудермана. Австрійці тоді зазнали поразки (понад 10 тисяч вояків були взяті у полон росіянами) і змушені були відійти, залишивши без бою Львів.

Наступного року, після прориву під Горлицями, протягом травня і червня російські війська залишили більшу частину Галичини, і до осені 1915 р. фронт стабілізувався східніше Золочева на річці Стрипі.

Вранці 1 листопада 1918р. стрільці під командою сотника Гната Стефаніва встановили в Золочеві українську владу. Повітовим комісаром Золочівщини став судовий радник і адвокат д-р Михайло Балтарович. Делегатами до Української Національної Ради - тимчасового парламенту ЗУНР - від повіту були обрані члени Національно-демократичної партії: Золочівський декан Степан Юрик та господар із Розважа Микола Загульський. Золочівщина стала основою для формування 4-ї Золочівської бригади УГА.

28 травня 1919 року під ударами польського війська УГА змушена була залишити Золочів. Напередодні через Золочівську станцію з Радивилова й Красного до Тернополя переїхали ешелони з військом та урядом УНР. Під час Чортківської офензиви 11 червня бригади 1-го та 2-го корпусів УГА визволили Золочів, однак вже 29 червня галицьке військо змушене було відступити з міста.

У 1920 році, 17 серпня, місто зайняли більшовицькі війська, що наступали на Львів. В Золочеві був створений ревком маріонеткової Галицької СРР, столицею якої проголосили Тернопіль. Та за кілька тижнів більшовики відступили, і Золочів став повітовим центром Тернопільського воєводства II Речі Посполитої.

У міжвоєнний період в місті були утворені приватна українська гімназія та школа ім. Маркіяна Шашкевича (на нинішній вул. Січових Стрільців, 16). Незважаючи на чисельні петиції та протести, жодної державної української школи в місті так і не було створено.

За довоєнним путівником Мечислава Орловича у Золочеві приїжджим рекомендували готелі "Варшавський", "Панський" та Прайса, де можна було переночувати за З злотих, ресторани Дейча, Куммера, Шнаппа та їдальню Микитина.

18 вересня 1939 року до Золочева увійшли радянські війська. Знову був створений революційний комітет, який очолив письменник Степан Тудор. Однак скоро місцевих людей від влади усунули, і "радянське будівництво" очолили більшовики зі Сходу. В замку, на місці польської тюрми, було влаштовано катівню НКВС. Тут наприкінці червня 1941 р. відбувались масові страти місцевих мешканців.

Коли 29 червня 1941 р. місто зайняло німецьке військо, злочини більшовиків були розкриті. Це викликало масове обурення мешканців міста. Частина з них взяла участь у спровокованих нацистами погромах проти євреїв, яких звинувачували у "жидокомуні" та співпраці з більшовицькою владою. Гітлерівська окупація виявилась не кращою. Нацисти винищували єврейське населення, вивозили людей на роботу до Німеччини, нещадно експлуатували окуповану територію, спричинились до розпалювання українсько-польського протистояння.

Незважаючи на терор, на Золочівщині розгорталась підпільна боротьба ОУН та партизанка УПА, яка не припинялась й після зайняття міста радянськими військами 1-го Українського фронту 18 липня 1944 р.

Протягом другої половини XX ст. Золочів перетворився на значний промисловий центр. Однак найбільшим підприємством міста став радіозавод - філія Львівського військово-промислового об'єднання ім. Леніна, яке не змогло пристосуватись до умов ринкової економіки.

Мешканці Золочева були серед тих, хто боровся за Незалежність України. Взимку 1989 р. в місті було утворено осередок Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка (установчі збори відбувались в будинку культури радіозаводу) та Товариства "Меморіал". Цього ж року засновано місцевий осередок Народного руху України. Серед засновників цих організацій були Олена Задорожна, Олександра Юськевич, Володимир Бандура, Мирослав Задорожний, Борис Золотник. В установчих зборах НРУ у Золочеві брав участь В’ячеслав Чорновіл. У 1990-1991 рр. на міському цвинтарі було споруджено пам'ятники на могилах воїнів ОУН і УПА та на братській могилі жертв репресій 1939-1941 рр.

У 1899 р. при "Спацерах", на площі, де тепер сходяться вулиці Січових Стрільців, Лєрмонтова та Романа Шухевича було споруджено пам'ятник Адамові Міцкевичу роботи львівського скульптора Томаша Дикаса. Пам'ятник не зберігся. За радянських часів в місті встановили пам’ятники В.Леніну (1955), Максиму Горькому (1948), О.Пушкіну (1957), Ф.Енгельсу... За роки Незалежності - пам'ятники Тарасові Шевченку (ск. Є. Дзиндра, 1991 р.), Маркіянові Шашкевичу (ск. Д. Крвавич, М. Посікіра, арх. М. Федик, 1993), пам'ятний знак Борцям за волю України, а також перший в Україні пам'ятник В’ячеславу Чорноволу (ск.М. Посікіра,арх. М. Федик,2002).На розі вулиць. Шевченка та Львівської будується пам'ятник на вшанування світлої пам'яті українців, депортованих у 1944-1947 рр. з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини. На будинку при вул. Січових Стрільців, 1, де у 1920-1940 рр. жив заступник голови проводу ОУН Роман Кравчук, встановлено меморіальну дошку.

1911 р. на Золочівщині урочисто відзначили століття від дня народження Маркіяна Шашкевича. 6 листопада цього ж року відбулося посвячення величного пам'ятника Маркіянові Шашкевичу на Білій Горі біля с.Підлисся. Ініціатором спорудження пам'ятника було товариство ім. М.Шашкевича в Золочеві. Для будівництва пам'ятника було створено оргкомітет, у пресі публікували оголошення про збір коштів на його будову. Гроші надходили з усієї Галичини. Цей пам'ятник, споруджений у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті - символ прагнення народу до визволення і волі.

Також 1911 р. Золочів відвідав Іван Франко. Його приїзд - історична подія в житті нашого міста. В актовій залі Народного дому І.Франко читав свою знамениту поему "Мойсей''.

old town3

Навесні 1914 р. у Золочеві відбулося ювілейне Шевченкове свято, а в серпні - вже традиційне святкування роковин М. Шашкевича на Білій Маркіяновій Горі, які мали надзвичайно великий вплив на формування національної свідомості жителів краю. Тоді у місті було створено товариство "Просвіта", "Рідна школа" та інші громадські організації.

Упродовж сторіч золочів'яни вели наполегливу боротьбу з різними загарбниками за свої права і незалежність, за свою землю. Отож, вони щиро вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки в листопаді 1918 р. Листопадовий чин у Золочеві очолив сотник 35-го австрійського полку Гнат Стефанів. Від 1 листопада 1918 р. до липня 1919 р. на території Золочівщини функціонувала влада ЗУНР. Повітовим комісаром Золочівського повіту був адвокат Михайло Балтарович, а комендантом - сотник Ілько Цьокан.

У грудні 1918 р. для оборони території повіту була створена четверта Золочівська бригада УГА.

Із Золочівщиною пов'язані імена видатних державних і військових діячів, що брали активну участь у національно-визвольній боротьбі та визначали тогочасну українську політику: Євгена Петрушевича - Президента ЗУНР Василя Панейка - секретаря закордонних справ ЗУНР і колишнього редактора щоденника "Діло"; Миколи Тарнавського - головнокомандувача Української Галицької Армії.

Упродовж 1919-1939 рр. у Золочеві вирувало суспільно-громадське життя, активно працювали численні українські організації. Місто прославляли релігійні та політичні діячі, талановиті вчені, досконалі майстри пензля і слова. Серед них можна виокремити священика Степана Юрика, адвоката Теодора Ваньо. В 1939 р., зі вступом Червоної армії до Золочева, почалася радянізація краю, яку перервав напад німецько-фашистських військ у червні 1941 р., але яка продовжилась з приходом радянських військ у липні 1944 р.

Воєнні та повоєнні роки на Золочівщині супроводжувалися масовими репресіями і депортацією українського населення. Німим свідком сумної і трагічної сторінки історії краю є замкове подвір'я, орошене кров'ю багатьох сотень галичан, які загинули від рук катів НКВС. Цвіт української нації сьогодні спочиває на міському цвинтарі.

Від 1942 р. в околицях Золочева, у навколишніх лісах, воювали загони УПА. Героїчна боротьба з окупантами за волю і незалежність України назавжди залишила в пам'яті золочів'ян імена патріотів Золочівщини: головнокомандувача УПА Василя Кука; членів ОУН Ірини Кілярської, Ірини Захарчук, Ангеліни П'ясецької; крайових провідників УПА Василя Бєлінського, Петра Малиновського, Романа Кравчука, Осипа Безпалька та багатьох інших.

У другій половині XX ст. на Золочівщині спостерігався поступальний розвиток. Виникали нові промислові підприємства, розвивалось сільське господарство, помітно підвищувався добробут населення, будувались школи, дитячі садочки, заклади охорони здоров'я, культури, багатоквартирні житлові будинки, зростала чисельність мешканців краю.

В останні роки місто змінюється, виникають нові підприємства та затишні кав'ярні, будуються будинки та церкви. В міcті пpацює 20 пpомиcловиx підпpиємcтв, з ниx 5 xаpчової пpомиcловоcті, 4 електpонної, легкої тощо. Кpім цього, функціонує 300 гоcподаpcтв з недеpжавною фоpмою влаcноcті. В міcті пpацює 4 загальнооcвітні школи, економічний ліцей, "Школа Радості", пpофеcійний ліцей, Золочівський коледж НУ «Львівська політехніка», дитяча юнацько-cпоpтивна школа, музична школа. Засновано Василіянський інститут філософсько-богословських студій ім. Митрополита Йосифа Рутського.

Територія міста становить 9 кв. км., Золочівська громада налічує 23 тисячі мешканців.