вул. Шашкевича Маркіяна, буд. 22

(03265)42322

(03265)42376

mail@zlmr.gov.ua

  • foto winter 1
  • castle 2
  • 20230505 125501
  • 20230505 130318
  • 1020230505 150059

Монастир Воздвиження Чесного Хреста Св. Дам`яна

Церква Чесного і Животворящого Хреста Господнього УГКЦ

Дім убогих

Dim UbogihПершою літописною згадкою про Золочів вважають 1423 рік. Тоді родина Кирдеїв передає двір Золочів дрогобицькому старості Яну Менжику. Двір Золочів – фортифікаційно укріплена кам’яна споруда з ровом та валами навколо, а також прилеглі до неї дерев’яні будівлі. Йдеться саме про будинок у центрі сучасного Золочева, який тепер називають Будинком убогих. Відомостей про те, скільки саме часу Кирдеї провели у Золочеві немає, тому й невідома точна дата побудови двірця. Орієнтовно це кінець ХIV століття. Саме цьому будинку місто Золочів завдячує своїй назві.

Довгий час господарі Золочева жили саме в цій споруді, тут же містився і міський арсенал. Але після зведення Золочівського замку боярський двір почав занепадати. В XVІІ столітті його передали в підпорядкування парафіяльному костелові для опіки над убогими. Саме тому цю споруду ще називають будинком убогих. Історія двірця, дворища або вілли, як про Золочів згадують різні архівні джерела – невимовно багата, цікава і трагічна водночас. Двір спочатку змінюють близько десяти панів, більшість з яких судилися за право власності. В 17 столітті будинок переходить у власність польської королівської родини Собєських. Оскільки король мешкав у замку, то й потреба у кам’яниці відпала, тому Ян Собєський віддає його Дому для убогих, будівля якого буда дерев’яною і колись стояла неподалік дворища Золочів. Саме звідси й пішла назва Будинок убогих. По кілька років будинок належав римо-католицькій та греко-католицькій громадам. 1868 року він перейшов у власність армії, а в радянські часи слугував складом.

Слід сказати про унікальність архітектурного планування будинку. Розкішна зала закінчується готичною каплицею, тим самим поєднуючи сакральну та цивільну архітектури. 1686 року польський король особисто дозволив проводити у каплиці богослужіння вірменській громаді, на що дав дозвіл римський єпископ.

На початку ХХ століття бургомістри міста неодноразово зверталися до вищих інстанцій з проханням відреставрувати споруду. Не дочекавшись допомоги зверху, 1920 року поляки оголосили про збір коштів на реставрацію будинку, проте він виявився безрезультатним. Востаннє будинок ремонтували 1868 року.

Це насправді унікальна пам’ятка – одна з найцікавіших будівель у державі. Аналогів якої немає не лише на Львівщині, але й в Україні загалом. Порівняти золочівський Будинок убогих можна хіба що з церквою у Староконстантинові під Острогом. Будинок убогих – готика 14 століття, згодом перебудований у стилі ренесансу. Якби пам’ятку таки вписали у реєстр національних, то нею опікувалася б не бідна міська рада, а держбюджет.

З часом пам’яткою цікавився Блаженніший Любомир Гузар.

Тепер у цьому будинку є церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього УГКЦ та монастир Чесного Хреста Св. Дам`яна ЧБМ (францисканців).

Церква святого Миколая

Zolochiv Mykolaya 04Церква святого Миколая – пам’ятка архітектури національного значення ХVІ століття і є найстарішим храмом Золочева. В давнину церква входила в комплекс оборонних валів Золочева. Її ще називали церквою на валах. Оборонні риси церкви святого Миколая збереглися і донині: товщина стін, віконні отвори. Ймовірно, нинішня церква була збудована на місці старої. Про це свідчить старовинний хрест коло церкви. Такі хрести залишалися на місці, де був престол попередньої церкви – знищеної під час нападів татарських орд, або просто розібраної, щоб побудувати нову.

Від часів заснування будівля церкви зазнавала змін. Сучасного вигляду церква набула вже після перебудови 1765 року. Кошти на цю перебудову виділив канівський староста Микола Потоцький, великий  меценат і будівничий Успенського собору Почаївської Лаври, яка тоді належала оо.Василіянам. У майстернях Почаївського монастиря був виготовлений іконостас для церкви.

Найвірогідніше, декоративна різьба належала різцю Антона Штиля, а скульптура – розп’яття з прикутими до земної кулі Адамом і Євою, пророки Іван і Мойсей, а також путті – Франциска Оленського. І А.Штиль і Ф.Оленський – учні і послідовники майстра Пінзеля. Іоанн Георгій Пінзель – всесвітньо відомий скульптор др. пол. XVIII ст., родоначальник львівської барокової скульптури.

Друга половина XVIII ст. в сакральному мистецтві витворила цікавий тип іконостасу-вівтаря, своєрідного поєднання традиційного українського іконостасу з латинським вівтарем, де поряд з головними іконами – намісними, празничною, присутні  постаті апостолів, пророків, ангелів, але у скульптурі, а також багата декоративна різьба. Такі іконостаси-вівтарі  збережені у Святоюрському соборі Львова, Андріївській церкві у Києві, у церкві Підгорецького монастиря, такий же іконостас був і в Успенському соборі Почаївської лаври, зберігся рисунок Тараса Шевченка, який був замінений у часи панування на цих територіях царської Росії і Московського патріархату. Рештки таких іконостасів можна побачити в музеях. Іконостаси-вівтарі могли дозволити лише багаті громади чи монастирі, а також щедрі меценати. Очевидно, церкви св. Миколая у Золочеві мала таких в особі оо.Василіян і Миколи Потоцького. На жаль, нема відомостей про живопис на тогочасному іконостасі, але, напевно, мусив належати малярам Почаївської майстерні, орієнтованих на Луку Долинського, автора живопису у Святоюрському соборі і окремих не перемальованих зображень в Успенському соборі Почаєва. Ймовірно, автором живопису в іконостасі був художник Радивиловський.

На початку ХХ ст. стараннями отця-доктора, шамбеляна Степана Юрика, тодішнього пароха, у церкві святого Миколая проведено реставраційні роботи. До реставрації був залучений Модест Сосенко, художник-монументаліст, у сакральному живопису орієнтувався на візантійські зразки і українську традицію. Церкву було розписано у його характерній манері. Модест Сосенко виконав і деякі ікони для іконостасу, зокрема святий Йосафат, святий Андрій Первозванний, писаний з Митрополита Андрея Шептицького, св. Володимир і Ольга, св. Константин і Олена, св. Антоній і Феодосій Печерські,св.Кирило і Мефодій, ікони Різдва Христового і Благовіщення.

У радянський час у церкві св. Миколая розмістили атеїстичний музей. Іконостас було демонтовано і викинуто. Рештки врятували музейники. Фрагменти іконостасу зберігалися у фондосховищах Львівської галереї мистецтв, Національного музею у Львові, музею історії релігій. З 1990 року, від моменту легалізації Української греко-католицької церкви, церква святого Миколая у Золочеві під опікою оо. Василіян.

Церкву відреставровано. Стараннями ігумена о. Володимира Палчинського проведено капітальний ремонт споруди. З ініціативи о.Василя Тучапця, ігумена Золочівського монастиря відреставровано настінні розписи Модеста Сосенка.

Стараннями ігумена о. Климентія Стасіва у 2001-2004 рр. відтворено іконостас. Церква святого Миколая у Золочеві належить до тих небагатьох храмів, збережених в Україні, де представлено найкращі зразки  сакрального мистецтва різних стилів, але у цьому поєднанні не втрачено композиційної єдності.

Церква Воскресіння Господнього

VoskresinnyaУ самому центрі Золочева, височіє костел (зараз церква) Воскресіння Господнього. В честь народження дітей від другого шлюбу з Теофілією з роду Даниловичів, власник на той час Золочева, Яков Собеський, в 1624-1627 роках, споруджує цей храм для отців бернандинів.

Храм звели у ренесансному стилі, та освятили як храм Успіння Пресвятої Діви Марії і святого Яцка.

В криптах храму поховані перша жінка та дві доньки від першого шлюбу Якуба.

В 1691році костел, дзвіниця, господарські приміщення були знищені великою пожежею в місті. Храм та дзвіницю було відновлено після пожежі. Новий дзвін для храму було виготовлено на пожертву короля Польші Яна III Собеського.

На дзвоні вибито королівський герб і дві медалі з портретами короля Яна ІІІ, його дружини Марії Казимири з латинськими написами та контурами ангелів над ними. В 1772 році Австро-Угорська окупаційна влада закриває монастирі, а храм передає католицькій громаді міста. У 1838 році католицька та православні громади міста обмінялися храмами, відтак цей храм вже освячений під титулом Воскресіння Господнього, перейшов у розпорядження православної української громади міста. Вхідний трикутний портал зберіг оздобу донині. Та як би воно не було, але ця історична пам’ятка і зараз прикрашає місто Золочів.

Костел Успіння Пресвятої Богородиці

KostelТринефний костел побудований в 1731-1763 роках з цегли і каменю.

Головний фасад на п'ять осей, має п'ять заглиблень для розміщення скульптур. Фасад в три яруси має горизонтальні карнизи і прикрашений пілястрами. На першому ярусі пілястри іонічного, на другому - коринфського ордерів. Півциркульні поглиблення прикрашені рослинними візерунками епохи пізнього бароко. Центральний портал підкреслять невеликим балконом з кованою решіткою. Фасад має лише одну вежу ліворуч.

Позаду та зліва костелу знаходяться інші монастирські споруди: келії монахів, трапезна, бібліотека і т.д.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо.-піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

Реставрація проведена в 1878 році, коли побудували вежу і встановили годинник. Дах костелу покрили оцинкованим залізом, в поглиблення поставили п'ять скульптур, які збереглися до сьогодні. У 19 столітті виконаний стінопис за вівтарем і на склепіннях головного нефа. Другий раз реставрація пройшла в 1907 році.

Бароковий костел Успіння Пресвятої Богородиці пам’яткою архітектури національного значення і справжньою окрасою міста.

Монастир Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа

MonastirІсторія Золочівського монастиря згідно передань сягає княжих часів. Першою зафіксованою датою в історії Золочівського монастиря є 1546 рік.

Сучасний монастирський комплекс – один із найцікавіших серед монастирів XIX-XX ст. У монастирі є копія чудотворної ікони Голубицької Божої Матері, яка знаходиться у Підгорецькому монастирі (робота золочівського художника Федора Бурковського (1724).

Первісний монастир був розташований у східній частині міста. Сьогодні там село Монастирок. Давній Золочівський монастир був Свято-Троїцький. Монастир і храм були дерев’яними.

У 1708 році родина Яворовських подарувала Золочівському Свято-Троїцькому монастирю свій ґрунт на давньому Золочівському передмісті Шляхи. Монахи ще докупили ділянку і заснували тут нову обитель і церкву Вознесіння Господнього. У ХІХ столітті монастирське життя поступово зосереджується у новішому Вознесенському монастирі. Давній Свято Троїцький монастир занепадає. У 1866 році розібрали стару монастирську церкву, а інші будівлі віддали в оренду. У 1902 році на місці давнього Золочівського монастиря ігумен Юліан Немилович посвятив новозбудовану капличку (нині не існує).

Нинішня церква Вознесіння Господнього побудована в середині ХІХ ст. на кошти Лукії Комарницької за сприяння кардинала Михайла Левицького. Тоді ж був побудований монастир (розібраний у 2004 р.).

Від 1946 до 1989 рр. діяльність оо. Василіян була заборонена. Храм використовували як склад, а у монастирі був протитуберкульозний диспансер.

У 1989 році першими в Україні до своєї давньої обителі повернулися отці Василіяни.

Храм Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа

Cerkva VoznesinnyaЦерква Вознесіння Господнього в Золочеві побудована у середині ХІХ століття. Давніша монастирська церква була дерев’яною і після побудови нової мурованої церкви її розібрали. А іконостас продали у село Ластівка Дрогобицького повіту.

Кошти на побудову церви пожертвувала місцева графиня Лукія Комарницька у 1834 році. На її замовлення був виготовлений проект. Церкву освятили на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у 1863 році. Церкву будували досить довго, з огляду на складну ситуацію у Австрійській державі, до складу якої входили на той час наші землі. Були заблоковані у банку кошти, виділені Лукією Комарницькою. Лише особисте втручання Митрополита і кардинала Михайла Левицького допомогло у цій ситуації. У церкві був тогочасний іконостас і стара  ікона Матері Божої, яку перенесли зі старої церкви.

Церква була зруйнована під час наступу німецької армії у 1941 році. Снаряд влучив у купол і зніс дах. На куполі засів червоноармієць і стріляв звідти. Стараннями ігумена отця Онисима Шуплата церкву відремонтували, змінивши зовнішній вигляд. Під час наступу Червоної армії у 1944 році церква знову була зруйнована і так простояла до 1989 року. Після виходу Української греко-католицької церкви з підпілля до монастиря повернулися оо. Василіяни. Перша відправа у церкві відбулася на свято Архистратига Михайла, 21 листопада 1989 року. Від свята Вознесення Господнього 1989 року Службу Божу відправляли під церквою у дворі. Сьогоднішній вигляд церква отримала після ремонтно-реставраційних робіт, проведених відразу після повернення церкви отцям Василіянам у 1989 році стараннями ігумена отця Володимира Пальчинського.

Іконостас дерев’яний, різьблений, одноярусний, роботи янівських майстрів. “Цей іконостас виконаний у 1998 році є жертвенним даром земляків з Канади і Америки” – гласить напис на табличці, поміщений в іконостасі. Ікони для іконостасу виконав художник Степан Юзефів. Автор ідеї настінних розписів і їх ескізів – Іван Проців. Роботи виконали Олексій Фіголь, Василь Федорук і Ігор Грищенко.

В бічних вівтарях церкви розміщена давня Золочівська реліквія – двостороння ікона Богородиці і святого Миколая, повернута до церкви родиною Шрам, розділена реставраторами навпіл. У правому бічному вівтарі ікона святого Миколая, у лівому – ікона Богородиці. Під зображенням Богородиці напис: “Зображення ікони Чудотворної і Пресвятої Богородиці Голубицької, яка коштовними сльозами плакала від 21 квітня до 24 вересня 1692 року і це описано в історії. Зміну Ока Пресвятого видно і донині. Багато людей, які з вірою прийшли до неї, зцілилися. Перенесено в обитель святу Підгорецьку на Пліснеську в церкву святу Благовіщення 18 квітня 1694 року. Зобразив ікону цю Федір Бурковський, маляр Золочівський, листопада 1724 року”.

У 2004 році на церкві позолочено верхівки куполів і пофарбовано фасади.

Будівля магістрату

Міська рада

Miska radaПам’ятка архітектури місцевого значення поч. ХІХ ст. (уточнена назва – Будівля магістрату м. Золочева).

Головну вулицю міста з боку колишньої Тернопільської брами фланкують дві будівлі у стилі історизму. Одна з них: двоповерхова споруда Міської ради має досконало вибудувані пропорції об’ємних форм. Завершується дім Міської управи величезним куполом над центральним ризалітом, але, щоб не виникало сумнівів, що це все ж Міська управа, а не храм, на вершині купола влаштовано терасу. Її огородження з ажурного металу натякає на використання тераси для недремного спостереження заради спокою і мирної праці міщан. Центральний ризаліт додатково підкреслений рельєфним рустуванням та балконом у рівні другого поверху. На нього мав би виходити градоначальник, аби оголошувати міщанам важливі новини у житті міста. Будівля зазнала ґрунтової реконструкції у 1900-1901 рр.

Органами самоуправління були міська рада, яка складалася з 4-х радників на чолі з бургомістром та судова лава з 7-ми чоловік на чолі з війтом. Вони цілком залежали від волі феодального магната — власника міста, голос якого був вирішальним як під час виборів керівників і членів міського самоуправління, так і в процесі їх діяльності.

Будинок міської ради можна вважати взірцем адміністративної споруди епохи історизму, що зберегла свою виразну семантику і автентичність

Золочівський замок

Zolochiv castleМаєток було зведено в середині шістнадцятого століття за наказом Якова Собеського. Проект створив невідомий архітектор, імовірно він був італійцем. Палац в Золочеві побудували на місці дерев’яного замку, навколо якого була земляна огорожа, обкладена каменем. Спочатку, будівля була оборонною фортецею. У комплекс Золочівського замку входять: Великий палац і Китайський палац. Даний комплекс особливий, оскільки в його плані була продумана перша система каналізації. Замок – це оборонна споруда, яка зберегла культурно-історичні композиції. Його відносять до пам’ятників, які паралельно виконують функції оборони і житла. До оборонних споруд відносять: вали, п’ятисторонні укріплення, зведені на кутах фортеці, допоміжні фортифікаційні споруди, одну вежу і міст … У наші дні можна побачити вали, бастіони, корпус над воротами і равелін. На фортечних мурах можна помітити гармати. Фортеця відображала набіги турків і татар, і сповіщала про наступаючу орду Львів. Географічне розташування замку дає можливість контролювати дорожні шляхи до Львова. Після деяких набігів фортеця руйнувалася, але її швидко відновлювали.

У роки правління угорського уряду в замку перебував суд і в’язниця. У період Другої світової війни в замку розташовувалася німецька база. З п’ятдесятих років минулого століття палац віддали під професійне технічне училище.

zolochivskyi zamok 2До наших днів у палаці Золочівського замку вцілів Китайський палац, а Великий палац був перебудований в дев’ятнадцятому столітті. Великий палац Великий палац являє собою простору двоповерхову будівлю з підвалами. В ході реставрації замку було відновлено колишнє розміщення кімнат і залів. Були виявлені туалети, труби і таємний хід. Загубленими залишилися печі і камін. Частково збереглися міжкімнатні двері. З 2009 року Великий палац у Золочеві розкрив свої двері для туристів. У Великому палаці можна побачити експозиційні зали, в яких представлені різні періоди життя замку, включаючи «тюремний час» і період реставрації. Прогулюючись коридорами Великого палацу можна відвідати виставковий відділ і зали сімнадцятого-вісімнадцятого століття і побачити реконструкцію корони Данила Галицького. Поверхом вище можна відвідати відділ «Інтер’єри періоду історизму». Також, на території Великого замку знаходиться каплиця Благовіщення. Китайський палац. В кінці сімнадцятого століття король Польщі Ян III Собеський для своєї дружини звів на території Золочівського замку – Китайський палац. Двоповерхова будівля має гострі ротонди і невеликі одноповерхові прибудови з боків. За задумом архітектора в цьому місці знаходилася галерея-ротонда. З боку головного фасаду розташовувалися вісім колон і балкон. Після кількох реставрацій в Китайському палаці в 2004 році був відкритий Музей Східних культур. У центральній частині палацу був обладнаний «чайний зал». У Китайському палаці почали проводити виставки і чайні церемонії. В експозиційних залах Китайського палацу можна побачити більше двохсот творів образотворчого мистецтва різних періодів і скульптур. У палаці зберігаються археологічні експонати, які відображають мистецтво і мистецтво різних континентів Африки і Азії. Найбільш важливими історичними експонатами можна вважати мумію, фрагменти єгипетських саркофагів, японську графіку, лакові вироби і різні тканини починаючи з сімнадцятого століття. Біля палацу знаходиться зелений парк і альтанка. У фортифікаційній оборонній споруді в Золочеві працює ресторан національної кухні, магазин сувенірів і санвузол. У дев’яності роки на території замку була відкрита каплиця-пам’ятник жертвам НКВС, над якою працював авторський колектив з архітектора, скульптура і художників.