У 1932 році, замість щедрої осені прийшла осінь з обличчям смерті, підступом та руками злочинців. 30 жовтня 1932 року Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив «зобов'язання» України за хлібозаготівельним планом (прийнятим ЦК ВКП(Б)!) – 282 млн. пудів, інакше кажучи, з селян намагались витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 млн. пудів). У постанові РНК УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада містився пункт про запровадження «натуральних штрафів»: йшлося про штрафування м'ясом тих колгоспів, які «заборгували» по хлібозаготівлях, але не мали хліба, щоб розрахуватись з державою. Конфіскація подавалась як кара за «куркульський саботаж». Вона була спрямована на загнання непокірних селян до колгоспів. Люди почали вмирати від голоду вже в перший місяць дій молотовської комісії. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людоїдства. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже наприкінці 1932 р. становили приблизно 150 тис. чоловік. Наступного року голод набуває особливо великих масштабів. Відібраний врожай, приречені на голодну смерть старі й малі українці, стиснуті немов залізним обручем скроні матерів, доведених до нелюдського відчаю та страху, та подекуди каннібалізму. Цей голодомор, як відомо, був уже не першим, йому передували 1921–1922-ий безхлібні роки, а трохи менш відчутним жахіттям став голод 1946–1947 років. У суботу 24 листопада 2018 року золочівці мали можливість відчути глибину цієї трагедії, що товстим траурним шрифтом написана на сторінках нашої історії. Хвилиною мовчання золочівці та присутні військовослужбовці вшанували пам'ять загиблих у страшних муках. Священики різних конфесій провели панахиду, а золочівський молодіжний театр «Край» під керівництвом Катерини Тихонової, за участю творчої молоді та талановитих дітей Золочева показав виставу. Дивились виставу і стискались серця та сльозились очі від усвідомлення втрачених мільйонів життів наших співгромадян, непрожитих, юних і вбитих голодним терором тих, хто вже ніколи не народить нащадків. Лампадки в руках присутніх горіли в честь пам’яті, гріючи надією на Божу ласку, що таких подій в Україні більше ніколи не буде. У кінці дійства на площі Незалежності лампадки поставили у вигляді хреста, щоб освітлював народну пам’ять.

Єва ТОЦЬКА