«Я можу розповісти про багатьох хороших учителів. Школа — це фільтр, за яким розумієш, що тобі подобається і в якому напрямі рухатися. І мої вчителі справді цьому сприяли», — каже Іван Мариць, заступник начальника відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Бучанського районного управління ДСНС України країни, підполковник служби цивільного захисту.

 

А ось що про Івана каже його класна керівниця і вчителька світової літератури Золочівської ЗОШ № 1 Любов Андріївна Ярема: «Ця дитина не могла не впасти в око. Іванко був скромним, спокійним, дотепним, розумним, вихованим. Він усе хотів знати. Бачите, я його так постійно називаю. Напевно, він і в 50 років буде для мене Іванком».

 

Учителька пригадує випадок, коли ненароком побачила, як Іван з другом грав у гру. Один називав країну, а інший із заплющеними очима на мапі показував на столицю цієї країни. «Я стерпла», — пригадує пані Любов. Кажу Іванкові: «Це феномен якийсь чи що?»

 

Здається, учителька пам’ятає про своїх учнів усе. Як Іван відмінно декламував вірші напам’ять, як читав усі книжки зі світової літератури із «плану на літо», як в 11-му класі вона роздавала анкети щодо вибору професії, тоді Іван сказав, що буде рятувальником. «Звісно, не всі обирають професію, якою живуть і яку обожнюють. А в мене трапилося саме так. Я вибрав улюблену сферу», — каже Іван Мариць.

 

Іван понад усе любить допомагати людям. Під час перших днів повномасштабного вторгнення росіян на територію Київської області він був у Бородянській пожежній частині: брав участь у ліквідації пожеж унаслідок обстрілів і бомбардувань ворожої авіації. А ще під обстрілами разом із побратимами рятував людей, які опинилися заблокованими в підвалах будинків у Бородянці. Іван Мариць евакуйовував місцевих, розміновував область, розбирав завали та шукав тіла загиблих.

 

«Знаєте, на випускному вечорі він запросив мене на танець і сказав: «Любо Андріївно, я обов’язково досягну того, що надумав». А я йому сказала: «Іванко, якщо ти перед собою поставив ціль і будеш впевнено до неї йти, лише було б бажання, — ти обов’язково її досягнеш». От Іванко мені недавно зателефонував зі словами: «Я отримав звання підполковника». Я дуже ним пишаюся й горда, що він був моїм учнем», — зі сльозами завершує розмову Любов Ярема.

 

Долучайтеся до флешмобу і діліться історіями про вчителів, які вплинули на ваше життя. Викладайте допис або сторіз із хештегом #нас_навчали_вчителі і запрошуйте ваших друзів розповідати свої історії.