вул. Шашкевича Маркіяна, буд. 22

(03265)42322

(03265)42376

mail@zlmr.gov.ua

  • foto winter 1
  • castle 2
  • 20230505 125501
  • 20230505 130318
  • 1020230505 150059

Головна

Історичний діалог

foto 26 березня Львів відвідали Дорота Янішевська-Якубяк (Dorota Janiszewska-Jakubiak) – Директор Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном POLONIKA (Narodowy Instytut Polskiego Dziedzictwa Kulturowego za Granicą POLONIKA), Агнешка Тимінська (Agnieszka Tymińska) – заступник директора Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном POLONIKA. В рамках візиту вони зустрілись із генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького Тарасом Возняком, начальником управління охорони історичного середовища м. Львова Лілією Швець та міським головою Золочева Ігорем Гриньківим

Детальніше:Історичний діалог

Бажання допомогти рідному місту

53408405 406218836848352 8556199028344225792 nВсенародний збір коштів на реконструкцію площі Вічевої у Золочеві набирає обертів. Золочів’яни, і не лише золочів'яни, жертвують хто скільки може на рахунок Золочівської міської ради. Суми є різні. Як різні люди, котрі допомагають місту. Днями на рахунок Золочівської міської ради надійшло 20 тисяч гривень від підприємця, власника бару REDington та співзасновника магазину Вініл Клуб Станіслава Бабінського. Для мене особисто цікаво, що мотивувало хлопця на такий щедрий крок, то ж не втрималась запросила його до розмови.

– Станіславе, ви пожертвували доволі значну суму для реконструкції площі Вічевої. Що стало поштовхом до такого кроку?

– Я майже 10 років розвивав бізнес у Львові і кожного дня їздив туди-назад. Був період, що я подумував переїхати у Львів, але в Золочеві є щось таке, що притягує. Тут комфортно і затишно, сюди хочеться повертатися. Для себе я вирішив, що найближчі роки житиму в Золочеві, буду щось корисне робити тут. Поштовхом до такого кроку стало бажання допомогти рідному місту, в якому я виріс та провів більшу частину свого життя, а бажання виникло після того, як я прочитав в Фейсбуку про проблеми з фінансуванням реконструкції площі Вічевої та побачив, що золочів’яни почали допомагати. Я просто послідував їхньому прикладу. Дуже хочеться, щоб місто з кожним роком ставало гарнішим.

– Сьогодні чимало молодих людей, навіть доволі заможних, покидає Україну у пошуках «кращої долі»... Ви пов'язуєте своє майбутнє із Золочевом, чи також виникають думки про те, щоб виїхати?

– В певні періоди життя такі думки були, але то було, швидше, бажання втекти від себе. То ж повернення відбулось, бо Золочів справді притягує. Тут сім'я, тут все близьке, тут варто працювати на користь громади. Тому й вирішив, що житиму в Золочеві. Насправді, єдиного рецепту для всієї молоді немає, тут кожен повинен для себе визначити. Для мене зараз зрозуміло, що «закордон» – це не панацея, з певними складнощами, але у нас є всі умови для нормального життя та роботи, благо, навіть в Золочеві можна знайти достатньо прикладів людей та компаній, яких можна сміло віднести до типового європейського середнього класу, а то й вище.

– Яким для Вас є Золочів майбутнього?

– В майбутньому я бачу Золочів тихим європейським містом, де гуляє безліч туристів, проводяться різноманітні заходи та фестивалі. Також мій Золочів майбутнього – це місто, де працюють фабрики, створюються прогресивні ІТ-продукти, а фермери збирають урожаї. Це все реально, але ми всі разом мусимо прикласти чимало зусиль для цього.

 – У вас багато цікавих ідей, ви прагнете змін. Ви задумуєтесь про те, щоб творити ці зміни шляхом приходу у владу, скажімо, ставши міським чи районним депутатом?

– Ні, про це я ніколи не думав. Думаю, що до цього я ще не доріс (Сміється). Проте я дуже хочу, щоб мій Золочів і надалі розвивався і якщо я можу бути в чомусь корисним, то радо приєднаюсь, поділюсь своїми думками та ідеями. Може і справді вони стануть у нагоді.

Розмовляла Леся ГОРГОТА

Головну проблему у "Конвалії" вирішили

53429968 309349929748683 1142360437724020736 nМинулого року мешканці будинку 6А на вулиці Січових Стрільців у Золочеві відремонтували дах площею у 420 квадратних метрів. Здійснилась мрія багатьох років і вирішилась найбільша проблема будинку. Ми завітали до голови правління об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Конвалія» Зінаїди Чансебівни КУРМАН, щоб розпитати детальніше як усе було.

– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть нам історію вашого ОСББ.

– Наше об’єднання створене давно, ще у 2003 році. Ним до вересня 2016 року керувала Людмила Гевко. За ці роки багато було зроблено: встановлено двері у під’їздах, замінено водопровідні труби, зробили обмурівку навколо будинку. А 9 вересня 2016 головою обрали мене, бо Людмила поїхала на заробітки. Ми затвердили новий статут ОСББ «Конвалія».

– Які проблеми у будинку необхідно було вирішувати насамперед?

 – Ну звичайно, аварійний дах, оскільки будинок був зданий в експлуатацію в 1988 році, то дерев’яні конструкції і шифер потребували заміни.           – Який у вас тариф?

– Двокімнатна квартира – 25,00 грн. у місяць, а трикімнатна – 30,00 грн.

– Це небагато, щоб назбирати на ремонт даху, потрібно значно більше коштів.

– Так, і ми це розуміли. Тому окрім цієї плати ми почали збирати по 300 грн. на місяць з кожної квартири у фонд ремонту даху. І за два роки ми назбирали чималу суму. Назбиравши трохи коштів, ми закупили дерево, дахові вікна та інші необхідні матеріали. Також до цього ми вже купили бляху. Дерево ми склали у великому гаражі і воно рік ще сохло. Та на оплату праці майстрам не вистачало. Тоді я пішла просити допомоги до міського голови Золочева Ігоря Гриньківа. Тут мені пішли назустріч. Я замовила кошторисну документацію, і нам з міського бюджету виділили кошти на оплату праці майстрів. Рівно п’ятнадцять днів тривали ремонтні роботи. А ще ми домурували і оббили бляхою комини.

– Найголовнішу проблему ви вирішили, що у планах?

– Ми плануємо замінити вікна та двері у під’їздах на енергозберігаючі. Окрім того, треба зробити вентиляцію у підвалі, зробити ремонт в коридорі. У нас на подвір’ї росте дуже гарний виноград, то плануємо купити доброго заліза і зварити гарну решітку, щоб пустити його кругом.

– Чому ви взялись за таку складну справу як управління будинком?

– Життя багато разів мене випробовувало, та я не боюсь труднощів. Щоб щось змінилось, треба працювати.

– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть трохи про себе.

52920460 356622258527026 5821014582663053312 n

– Народилась я у 1949 році, на Луганщині у місті Стаханів, там, де зараз ЛНР. Моя мама – українка, а тато мій – кореєць, хоч для корейця він дуже високий. Я дуже добре знаю математику і тому поступала в Луганський педагогічний університет на фізмат. Не поступила, бо провалила іспит – двійку мені поставили. Але Бог є на світі, тепер я так тішусь, що тоді провалилась. У Стаханові була філія Комунарського гірничо-металургійного інституту. Мене направили працювати у гастроном, а в той гастроном ходили усі викладачі з інституту. Завідувачем був такий Мартиненко. Він також приходив у цей торговий заклад. Якось він каже до мене: «Хочеш на підготовчі курси?». Звичайно я відповіла, що хочу. Я поступила і закінчила вечірній факультет. Моєю мрією була «технологія м’яса та м’ясних продуктів». Я поїхала в Одесу, хоч її не дуже любила, і поступила в Технологічний інститут на стаціонар. У 1974 році я закінчила навчання і по розподілу потрапила у Золочів, не хотіла їхати з України. Працювала на м’ясокомбінаті, аж поки у 2003 мене не скоротили. І я тішусь, що тоді попала під скорочення, бо тільки поїхавши на заробітки, зрозуміла, що була як відрізана від світу – тільки робота, і хата. Я Варшаву знаю як своїх п‘ять пальців, навіть Львова так добре не знаю.

За чашкою запашної кави непомітно збігає час. Зінаїда Чансебівна розповідає про своїх батьків, про людей, які траплялись на її шляху і допомагали, про доньку та онучок, успіхами яких дуже пишається, про зятя, який два роки брав участь в АТО.

Розмовляла

Ірина ДОМАРЕЦЬКА