Новини

Виконуючи службовий обов’язок, поблизу с. Кузьмине Сєвєродонецького району Луганської області в наслідок ворожого артилерійського обстрілу противника, загинув старший стрілець стрілецької роти, сержант Роман Богданович Масник, 1987 року народження.

Золочівська міська рада в цей гіркий час висловлюють щирі співчуття родині, близьким та друзям з приводу загибелі нашого земляка та героя Романа Масника.

Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.

Нехай душа загиблого Романа знайде вічний спокій…

Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

Є новини, які не бувають «гарячими». Новини, які не «псуються» від триденного очікування. Це новини про загибель наших Героїв.

Коли гинуть наші хлопці, то інформація про них потрапляє в офіційні зведення. Знеособлено спочатку. Потім відбувається, якщо потрібно, пошук тіла загиблого, ідентифікація, оформлення документів і сповіщення родичів… Особисте сповіщення родичів, не по телевізору чи фейсбуку, навіть не телефоном, а віч-на-віч. Роблять це спеціально підготовлені люди.

Природно, що є ті, хто був поруч, хто переживає загибель побратима, проте військовослужбовці, які «там», знають, що є момент, коли «вже можна»… Вже можна висловити співчуття, розповісти про героїчну службу товариша, написати пост розпачу у соцмережах, бо рідних уже сповістили…

А поки цього не відбулось, в серцях рідних живе надія…

А тепер уявіть, що у загиблого – старенька мати, в якої хворе серце, і якій зателефонували, щоб висловити співчуття, а вона ще нічого не знає…

Уявіть, що малолітня дитина дізнається про загибель батька із соціальних мереж…

Уявіть, як вагітна дружина гуляє в парку, а її запитують як вона… А вона ще не знає...

Саме тому у випадку загибелі воїна бригада повідомляє в військкомат. Негайно. І вони відправляють до родичів групу. Спеціальну групу, або в крайньому разі людину, яка ВМІЄ це робити.

На сторінках міської ради немає інформації не тому, що хтось забув повідомити, а тому, що немає офіційного підтвердження та не повідомлено родину загиблого.

Проте завжди є ті, хто проявляє бажання показати, що вони «там свої»! Бажання одягнути тогу «глашатая правди» – «всі ще мовчать, а я сказав!». Бажання перемогти в гонитві «першого кукуріку». Кому важливі лайки під постом. Репости та свічки. «Герої не вмирають. Ми молимося за вас». Тому що трагедія добре «продається». Вона дозволяє багатьом пережити короткий сплеск емоцій. І «начебто взяти участь». Поставити свічку під постом. Сльозливий смайлик. І знову забути про все і всіх, до наступного поста.

Інколи ваше бажання показати, що ви «в темі», й у вас чуйна «рука на пульсі», може мати невідворотні наслідки.

Не смійте спекулювати на смерті! Не смійте ростити власну «значущість» на загиблих.

Дочекайтесь офіційної інформації, сходіть на похорон Героя, помоліться за нього…

Війна — це важкий емоційний шлях кожного, хто бореться, і кожного, хто чекає вдома. Поважайте право сімей захисників на отримання офіційної інформації.